Микола Степанович Гумільов

Перше, що привертає увагу читача і, ймовірно, є найважливішою, хоча часто несвідомою, підставою для створення вірша — це думка або, точніше, образ, бо поет мислить образами.

Якийсь маятник злісний Володіє нашою долею, Він ходить, мечу подібний, Між радістю та тугою. Та мить, що я піснею своєю Доволен,— для Вас мука... Вам весело — я жалкую Про день мого народження.

Ніколи нічому не повірите, Перш ніж не порахуєте, не зміряєте, Ніколи, нікуди не підете, Якщо на карті шляхів не знайдете. І вам чужий той божевільний мисливець, Що, зійшовши на голу скелю, В п'яному щастя, в несвідомій тузі Прямо в сонці пускає стрілу.

Перед ворітьми Едема Дві троянди пишно розцвіли, Але троянда — емблема пристрасті, А пристрасність — дітище землі. Одна так ніжно рожевіє, Як діва, милим збентежена, Інша, пурпурна, рдеє, Вогнем кохання обпалена.