Олександр Амчиславський

Тієї ночі був дощ. Нагріта земля була сита і вологи не просила, вона ковтала воду через силу, захлинаючись, більше не могла, пускала бульки навколо ганку. кружляла хата, як кинутий човен, у якому двоє... горілиць... лікоть до ліктя... лежали.

Війна приходить кожному своя, селячись скрізь — усередині тебе й біля, і ділить біле світло на«до» та«після» у дзвони важкі дзвони.