Олександр Іванович Герцен

Просто незрозуміло, навіщо людям даються такі сили та прагнення, яких нікуди вжити. Кожен звір спритно пристосований природою до певної форми життя. А людина... чи не помилка тут якась? Просто серцю і розуму гидко погодитися у можливості того, щоб прекрасні сили та прагнення давалися людям для того, щоб вони роз'їдали їхні власні груди.

Вміння читати хороші книги зовсім не рівносильне знання грамоти.

Важко виховувати, а січ так легко.

Тепер мені за тридцять і що попереду? Одна сіра імла, нудне, одноманітне продовження надалі; розпочати нове життя пізно, продовжувати старе неможливо. Скільки починань, скільки зустрічей... і все закінчилося ледарством і самотністю.

Я одно не бажаю ні завтра померти, ні дуже довго жити ; нехай собі кінець прийде так само випадково і безглуздо, як початок.

Лазур неба, найпрозоріший брат сонця, родючість землі, дозволь мені, ганебному хробакові, бруду, що відстав від незрівнянних підошв твоїх, покапати холодної води на світле чоло твоє, нехай зрадіє океан, що вода має щастя освіжати священну шкуру, покрива.

Людина може жити лише один спокійно та вільно. У сімейному житті, як навмисне, все зроблено, щоб ті, хто живе під однією покрівлею, набридали один одному, — мимоволі розійдуться; не живи разом - вічна нескінченна дружба, а разом тісно.

Ми, бувало, з Антоном Фердинандовичем, — знайома вам людина, — грошей якийсь карбованець, а їсти й курити хочеться, — купимо четвірку«фалеру», то вже, крім хліба, нічого й не їмо, а купимо фунт шинки, так вже не куримо, та обидва й регочем над цим, і все нічого; а з дружиною не те: дружину шкода, дружина ревитиме...

Найжорстокіші, невблаганні з усіх людей, схильні до ненависті, переслідування — це ультрарелігійники.

Надивився я на сімейні картини; соромитися тут нема кого, люди тут навстіж, без церемонії. Homo sapiens — який sapiens, до біса! — ferus, звір, найдикіший, у своєму барлозі лагідний, а людина в барлозі своїй і робиться гіршою за звіра…