Сумні цитати

Знову п'ятниця, пройшов ще тиждень. Час стискається і розтягується, як зіпсований акордеон, і тільки твої листи нагадують про наше миле минуле, вносять лад і сенс у моє сумбурне життя.

Справжні друзі вміють поважати чужу самотність! Правда, якщо людина занадто починає любити самотність, рано чи пізно вона залишається без друзів. Друзі, вони, розумієш, істоти примхливі. Їм подобається, коли їх гладять по шерсті та дають цукор.

З літературою було покінчено. Дні потягнулися тяжкою низкою. Сон, кефір, робота, самотність. Колеги, бачачи мій стан, занепокоїлися. Познайомили мене з розвиненою дівчиною Фрідою Штейн. Ми провели дві години у ресторані. Грала музика. Фріда читала меню, як Тору, справа наліво. Ми замовили млинці та каву. Фріда сказала: — Усі ми люди певного кола. Я кивнув. — Сподіваюся, і ви людина певного кола? - Так, - сказав я. - Якого саме? - Четвертого, - кажу, - якщо ви маєте на увазі кола пекла. - Браво! - сказала дівчина. Я зараз же замовив шампанське.

- Чому він ховається? Чому він нікому не довіряє? Та тому, що він був кинутий тими людьми, які повинні були любити його найбільше. — Не лізь до мене з цим Фрейдівським лайном! - Вислухай, Джеррі. Чому він спілкується із цими тупими образинами? Та тому що кожен з них голову тобі проб'є за нього. Це називається відданістю. - Дуже зворушливо. - Це не вплив. Він сам заперечує тих людей, перш ніж вони подумають кинути його. Це механізм захисту та все. Через це він був самотній усі свої 20 років. Це буде знову і знову. Я не хочу, щоб таке з ним сталося знову.

Біч людства – це самотність, і з кожним роком він хльостатиме все сильніше. Як би багато людей не спілкувалися у віртуальному просторі – воно віддаляє, все менше сам світ потребує людей. Самотність - це не вибір, це природний відбір.

Як писати? Писати, не виносячи вироків, не нав'язуючи уподобань, визнаючи свої помилки. Вміти дивуватися, радіти, сумніватися, сумувати та страждати.

Ти зараз кажеш: самотній, а решту часу думаєш: вільний.

Очікування болю приносить стільки ж страждань, як і сам біль.

Сума всіх дрібниць, які важко визначити. Кохання огортає тебе, як хмара пари, чи розумієш. Ти не бачиш крапель, але тобі стає тепло.

Чи любила я його? Чи я просто звикла до болю, до вишуканого болю очікування чогось недосяжного?