Олександр Вертинський

Я — лікар, який спокійно й уважно спостерігає за«кроликом моєї душі», якому, чи, вірніше, на якому час робить свої експериментальні досліди.

Я знаю, навіть кораблям потрібна пристань. Але ж не таким, як ми! Не нам, Волоцюгам та артистам!

І хто винен, що грають погані актори, Що навіть ілюзії щастя тобі жоден не дає, Що бліде тіло твоє мучать, як пси, сутенери, Що бідне серце твоє перетворюється на кригу.