Олексій Пєхов

Тільки зі справжнім другом можна вирушити в ліжко. Решта цього зовсім недостойні.

— Думаєте, щось може піти не так? — Життя навчило мене з того, що все й завжди йде не так.

Коли протверезіють. І насититься хвилинною владою, кров'ю та добром сусідів. Тільки буде трохи пізно. Тому що герцог Удальна не дозволить, щоб голота вирішувала в його країні, кому жити, а кому померти. Більшість із тих, хто зараз мріє про райське життя та новий світ, — уже покійники. Про це я знаю, знає Пугало і навіть проповідник. Не підозрюють лише ті, хто влаштував анархію.

Деякі великі істини слід говорити постійно, інакше люди перестають у них вірити, і тоді все йде наперекосяк.

- Ти з цих? Невіруючих? — Чи не вірують у підроблені святі реліквії, які впарюють простодушним невігласам у всьому світі? О так. Я із таких. І мене не цікавлять ні пояси Богородиці ; ні волосся з відрубаної голови Хрестителя; ні дощечка з ковчега Ноя...

Кращі уроки ми отримуємо, здійснюючи помилки.

Гроші рота не затикають. Це прерогатива куль.

— Ти трохи змінився за ті чотири роки, яких ми не бачилися. - У чому ж? — У тебе з'явилися вагомі аргументи у суперечках.

Сонце ще не зникло за горизонтом, але вже зібралося на спокій, а місяць був схожий на снігову сову. Над містом лише на годину здійнявся гігантський дрімаючий птах, ім'я якого — сутінки.

Будь-яке життя варте неприємностей. Особливо якщо через тебе вона може перерватися.