Пітер Хьог

В узагальненнях є щось нелюдське.

Пекло. Це не якесь конкретне місце. Пекло транспортабельне. Ми всі носимо його у собі. Варто лише втратити контакт із властивим нам вродженим співчуттям, і раз-два — пекло тут як тут.

Постійна ясність свідомості теж може знехтувати до огиди.

Я дивуюсь тому, як це життя може змусити несподівано випробувати щастя та екстаз із зовсім чужою людиною.

Усі ми живемо, сліпо довіряючи тим, хто ухвалює рішення. Сліпо довіряючи науці. Адже світ безмежний, а будь-яка інформація невизначена.

У тому, що досяг дна, є свої плюси далі падати вже нікуди.

... коли звуки повторюються досить часто, вони перетворюються на тишу.

Саме так почуваєшся, коли живеш справжнім життям. Сидиш поряд з іншою людиною, і тебе розуміють, все розуміють, і нічого не оцінюють, і не можуть без тебе обійтись.

Я дивлюся на захід сонця, який у цей час року триває три години. Начебто сонце в останню хвилину перед заходом таки знайшло в цьому світі якісь переваги і через це тепер не хоче йти.

Арлекін може винести нескінченний ряд принижень. Той, хто не має гордості, невразливий. Арлекін – це ідеал. Але поки що недосяжний.