Валентин Пікуль

Я досить пожив у Росії — тут важко жити, але дихається легше, ніж у Європі.

…У людей, які воюють, нерви завжди на взводі. Можна бути героєм у битві, але потім станеш психовати через те, що тобі в мисці з супом попалося чийсь волосся...

Кожна жінка має право сама вирішувати, скільки їй років.

Адже час теж абстракція, вигадка людини. Але вигадка така дорога, що, не розуміючи часу, ми нездатні зрозуміти і всього нашого життя.

Не можна ставити пам'ятники за життя людини. Нехай він помре спочатку, ніяк не менше тридцяти років має оминути, щоб пристрасті вщухли, щоб свідки справ померли, — лише тоді істина виявиться і зрозуміють люди, чи я гідна місця в державній історії … Тоді вже й ставте, чорт з вами!

Подолати труднощі — чи не в цьому сенс життя?

У крайності завжди є частка неподобства.

Держава, яка не має картинної галереї, це не держава, а жалюгідне село!

Ось за що я люблю історію! Людина, що прожила століття без знання її, має досвід лише одного покоління, інакше кажучи, досвід свого короткого життя. А людина, яка знає історію, підсумовує досвід безлічі поколінь…

Адже диплом ще не робить людину щасливою... По п'ять років сидять на шиї у батьків та держави, а потім з'ясовується, що професія їм не подобається. Вони, бачите, помилились! Ось звідки народжується незадоволеність життям.