Віктор Кунін

Ох! знає мій добрий геній, Що вважав би за краще я скоріше Безсмертя душі моєї Безсмертя моїх творінь.

Любов і таємна свобода Вселяли серцю гімн простий, І непідкупний голос мій Був луна російського народу.

Не викликай мене ти більше До навіки залишених праць, Ні до поетичної неволі, Ні до опрацьованих віршів. Що потреби, якщо і з помилкою І слабо іноді співаю? Нехай Нінета лише посмішкою Любов мою безтурботну Запалить і заспокоїть! А праця холодна й порожня; Поема ніколи не варта Посмішки хтивих вуст.

Цілі немає переді мною: Серце порожнє, святий розум, І томить мене тугою Однозвучний життя шум.