Віра Камша

Чому ми маємо платити за своїх батьків? Ми – заручники їхньої ненависті, Робере. І не тільки ми, а й наші кохані, і наші діти. За нас вирішують, кого нам любити, кого ненавидіти, кому належати… Нас не питають, ми – речі, тільки з іменами та з душею. Ми не живемо, нас продають, купують, міняють, переставляють, доки ми не виростаємо у господарів таких самих речей, уже наших…

Залишати те, що ще можна захищати, завжди неприємно.

Привід без вина – це страждання, вино без приводу – пияцтво.

Якби люди хвости, зображати незворушність було б набагато важче.

Несподіванка, Ваше Преосвященство, буває двох видів. Коли на вас ще не чекають, і коли на вас уже не чекають.

Життя — це надія, любов, обов'язок і страх. Поки лишається хоч щось, смерть не прийде.

Жінки надто довго пам'ятають неподаровані троянди.

Це страшно, коли від болю, від несправедливості кричать ті, хто звик зустрічати будь—яку біду мовчки.

Якщо не знаєш, що брехати, говори правду.

Гітара не жінка, для неї мовчання – не золото, а зовнішність – не головне.