Багатотрудне, повне негараздів та небезпек життя Івана Семенова

Ех, поїсти б зараз і лягти спати! Та сон би побачити гарний! Наприклад, як минуло багато років, і в школі, в якій Іван навчався, на стінах у кожному класі висять його портрети. А на будівлі прибита кам'яна дошка, а на ній золотими літерами написано: «У цій школі страждав і мучився, але з відмінністю її закінчив чудова, але найнещасніша людина на всьому світі». Іван від розчулення шморгнув носом. Навіть захотілося поплакати.

Чого-чого, а Іван умів. І якби за це вміння давали звання, то Іван був би приблизно підполковником.

— Ти онук. А я бабуся. І не лізь у мої справи. Будь ласкавий спати доти, доки я тебе не розбуду. — А якщо прокинувся? — Все одно спи. Або просто лежи, поки я не прийду. Якщо ти сам прокидатимешся, навіщо я тоді потрібна? Якщо ти сам сніданок будеш готувати, мені що робити?

Зроблю я сьогодні героїчний вчинок — зроблю я уроки!