Доля людини

Били за те, що ти — російська, за те, що на біле світло ще дивишся, за те, що на них, сволочею, працюєш. Били й за те, що не так поглянеш, не так ступнеш, не так повернешся. Били запросто, щоб колись та вбити до смерті, щоб захлинувся своєю останньою кров'ю і здох від побоїв. Печей, мабуть, на всіх нас не вистачало в Німеччині.

... На худобу вони мене не перетворили, як не намагалися.

Мої невиплакані сльози, мабуть, на серці висохли. Може, тому так і болить?

Які ж це плечі нашим жінкам і дітлахам треба було мати, щоб під такою вагою не зігнутися? А ось не зігнулися, вистояли!

Ні, не тільки уві сні плачуть літні чоловіки, які посивіли за роки війни. Плачуть вони і наяву. Тут головне – вміти вчасно відвернутися. Тут найголовніше — не поранити серце дитини, щоб вона не побачила, як біжить по твоїй щоці пекуча і скупа чоловіча сльоза...