Ходячий замок

Вічно все цікаве трапляється з іншими.

Істерики рідко відбуваються насправді через те, через що їх закочують.

— Іди ляж, придурок, — сонно промимрив Кальцифер. — Ти ж п'яний у стелю. - Хто я? - образився Хоул. — Запевняю вас, друзі мої, я тре… тер… тверезий, як скельце! — І він підвівся і побрів нагору, тримаючись за поручні, немов боявся, що варто їх відпустити — і вони десь подінуться. Двері спальні спритно вивернулися від нього. — Яка гидка підступність! — помітив чарівник, натикаючись на стіну. - Порятунком мені стане моє сяйво безчестя і злісність, що леденить душу... - Він ще кілька разів наткнувся на стіну - в різних місцях, а потім нарешті виявив двері спальні і вломився в неї. Софі було чути, як він там падає на підлогу, скаржачись, що ліжко постійно відстрибує убік.

Сил людських вистачає до певної межі; хто винен, що саме ця межа грає вирішальну роль?

Відповідь чарівника була надзвичайно ввічлива і квітчаста. Хоул сказав: " Ні ".

Іноді людині здається, що вона бачить у купі гною втрачений діамант.

Коли вирушаєш на пошуки щастя, стає не до дрібниць.

То був добрий хлопчина років сорока. "Ну і ну! - сказала Софі. — Ще сьогодні вранці я вирішила б, що він старий! Треба ж усе, виявляється, залежить від того, як подивитися!»

- Пекельне полум'я! Ну в мене і похмілля! - Та ні, просто ти головою об підлогу стукнувся.

Якщо я тобі натякну і скажу, що це натяк, то це буде вже достовірна інформація, а мені так заборонено.