Хома Гордєєв

Чи мало хто чий син... Не по батькові шана, а за розумом...

Доля! (...) Вона над життям - як рибалка над річкою: кине в суєту нашу гачок з принадою, а людина зараз - хваль за приманку жадібним ротом... тут вона як рвоне своє вудлище - ну, і б'ється людина оземь, і серце в нього, дивишся, надірвано...

Іноді вони зі страхом говорять про своє сумління, часом щиро страждають у боротьбі з нею, але совість непереможна лише для слабких духом; сильні ж, швидко опановуючи нею, поневоляють її своїм цілям. Вони приносять їй у жертву кілька безсонних ночей; а якщо трапиться, що вона здолає їхні душі, то вони, переможені нею, ніколи не бувають розбиті і так само живуть під її початком, як жили і без неї.

... людина, яка багато грішила, — завжди розумна... Гріх — учить...

Ум май хоч маленький, та свій.

... не слухайте нікого, окрім вашого серця! Живіть так, як воно вам підкаже. Люди нічого не знають, нічого не можуть сказати вірного... не слухайте їх! (...) Життя суворе... вона хоче, щоб усі люди підкорялися її вимогам, тільки дуже сильні можуть безкарно чинити опір їй... Та й чи можуть?

Невже потім людина народжується, щоб попрацювати, грошей забити, будинок збудувати, дітей народити і померти?

Немає на землі людини гаже й гидкішою подає милостиню, немає людини нещасливіше приймає її!

... хочеш ти щастя собі... Ну, воно скоро не дається... Його, як гриб у лісі, пошукати треба, треба над ним спину поламати... та й знайшовши, — дивись, чи не поганка?

Потрібно любити те, що робиш, і тоді праця — навіть грубіша — височить до творчості.