Коли Ніцше плакав

Самотність існує лише на самоті. Розділена самота вмирає.

Я прийшов до розуміння того, що Матильда не противник, не рятівник, але попутник, що становить мені компанію у стомлюючій подорожі річкою життя.

Одна людина збирається перейти місток, тобто зблизитися з іншою людиною, як раптом ця інша пропонує йому зробити саме те, що вона збирається робити. І ось тепер перший не може зробити крок, тому що це буде виглядати, ніби він підкоряється іншому – влада перешкода на шляху до зближення.

Для того, щоб бути повністю пов'язаним з іншою людиною, вам доведеться спочатку знайти зв'язок із самим собою. Якщо ми не можемо змиритися зі своєю самотністю, ми починаємо використовувати іншого як укриття від ізоляції.

Кожна людина повинна визначити для себе, скільки правди вона зможе винести.

Надія – це найгірше із лих, вона продовжує муки.

Відчай – це та ціна, яку людина має заплатити за самопізнання. Загляньте в саму глибину життя – і ви побачите там розпач.

Ваша великодушність, ваш обов'язок, ваша відданість - це стіни вашої ж в'язниці.

Серйозній людині потрібні друзі. Коли все руйнується, у нього залишаються його боги. Але я не маю ні друзів, ні богів. У мені, як і у вас, живуть пристрасті, і ніщо не може зрівнятися з пристрасним бажанням досконалої дружби, дружби interpares, серед рівних. Що за п'яні слова — interpares, слова, в яких втіха і надія для такого, як я, який завжди був самотній, який завжди шукав, але ніколи не зустрічав того, хто точно йому підходить. Іноді я виливав душу в листах сестрі, друзям, але коли я стикаюся з людьми віч-на-віч, я сором'язливо відвертаюся.

Коли я сказав вам, що ніколи не дозволяв чіпати мене, — тоді я вперше дозволив собі бути зворушеним.