Квіти для Елджернона

Це почуття — не кохання, але я виявив, що почав вечорами нетерпляче чекати, коли почуються на сходах її кроки.

Будь ласка, користуйся моїм тілом, тільки душу не чіпай.

Жодних питань. Все ясно. Я її люблю.

Прощаючись, ми потиснули один одному руки і, дивно, цей жест виявився більш ніжним і інтимним, ніж можливі обійми.

Я відкрив, як людина може почати зневажати саму себе. Це відбувається, коли він усвідомлює, що чинить неправильно, але не може зупинитися.

Ми так мало були разом... Нам було про що поговорити і було чим зайнятися. Нехай і недовго, але наш час БУВ!

Дивно, як люди високих моральних принципів і так само високої чутливості, що ніколи не дозволяють собі скористатися перевагою над людиною, народженою без рук, ніг чи очей, як вони легко і бездумно потішаються над людиною, народженою без розуму.

Якщо я й порозумнішаю, то полюблю тебе ще більше.

Я – людина. Я повинен любити.

Ескалатор йде вниз. Якщо я стоятиму на одній сходинці, напевно спущусь до самого дна. Якщо побіжу вгору, то не виключено, що залишусь на тому самому місці. Значить — вгору, хоч би чого це коштувало.