Лукреція

Адже думка, не підкріплена справами, Мелькнув, розтане серпанком у тиші.

Вже потреба виникає То хвалити, що нам найбільш цінне? Іноді бути не варто відвертим!

Так, досконалості в цьому світі немає, У всьому чистому є нечистий слід!

О хибний жар, ти — лід насправді, Твоєї весни вже шумлять хуртовини.

Ризикуючи, ми часом перестаємо Собою бути в полоні метаморфози, І часто шлях, яким ми йдемо, Шипи нам встеляють, а не троянди.