Людина, яка прийняла дружину за капелюх та інші історії з лікарської практики

П'ять органів чуття складають основу світу, даного нам у відчуттях, і ми знаємо і цінуємо кожен із них. Існують, однак, й інші сенсорні механізми – якщо завгодно, шости, таємні почуття, не менш важливі для нормальної життєдіяльності, але діють автоматично, в обхід свідомості, і тому незрозумілі та невизнані. Ми дізналися про них лише завдяки порівняно недавнім науковим відкриттям. Ще у вікторіанську епоху відчуття відносного становища тіла та кінцівок, засноване на інформації від рецепторів у суглобах та сухожиллях, неточно визначали як«м'язове почуття»; сучасне поняття пропріоцепції (суглобово-м'язового почуття) сформувалося наприкінці ХІХ століття. Що ж до складних механізмів, за допомогою яких тілоорієнтує себе у просторі і підтримує рівновагу, то до них черга дійшла лише у ХХ столітті, і вони досі тануть у собі безліч загадок. Ми стоїмо на порозі космічної ери, і, можливо, лише нова свобода життя в невагомості і пов'язані з нею небезпеки дозволять нам на практиці оцінити всі переваги та недоліки середнього вуха, напередодні кісткового лабіринту та інших непомітних рефлексів та рецепторів, які керують просторовою орієнтацією. Для здорової людини у нормальних земних умовах вони просто не існують.

Одна людина в розумовому відношенні може бути набагато нижчою за іншу. Є люди, які не можуть навіть відчинити двері ключем, не кажучи вже про розуміння законів Ньютона; є й такі, хто взагалі не в змозі сприймати світ концептуально. Але інтелектуальна неповноцінність зовсім на виключає наявності у людині яскравих здібностей і навіть талантів щодо конкретного і символічного.

Фрейд припустив, що параноїдальний марення є не первинним симптомом, а невдалими спробами свідомості відновити світ, що розповзається в хаосі хвороби.

Щоб залишатися собою ми повинні мати: володіти історією свого життя, пам'ятати свою внутрішню драму, свою розповідь. Для збереження особистості людині необхідна безперервність внутрішнього життя.

Бажаючи впізнати людину, ми цікавимося її життям аж до найдрібніших подробиць, бо будь-який індивід є біографією, своєрідною розповіддю. Кожен з нас збігається з єдиним у своєму роді сюжетом, що безперервно розгортається в нас і за допомогою нас. Він складається з наших вражень, почуттів, думок, дій та (далеко не в останню чергу) наших власних слів та оповідань. З погляду біології та фізіології ми не так сильно відрізняємося один від одного, але в часі — в безперервному часі долі — кожен з нас унікальний.