Машина часу

Мені здавалося спочатку, що вона відчувала до мене лише просту дитячу прихильність, і лише потім, коли було вже надто пізно, я ясно зрозумів, чим я став для неї і чим стала вона для мене.

Цивілізація, що розвивалася, представлялася йому у вигляді безладного нагромадження матеріалу, який врешті-решт повинен обрушитися і задавити будівельників. Але якщо це і так, все ж таки нам нічого не залишається, як продовжувати жити.

Ми забуваємо про закон природи, що свідчить, що гнучкість розуму є нагородою за небезпеку і мінливість життя. Істота, яка живе в досконалій гармонії з навколишніми умовами, перетворюється на просту машину. Природа ніколи не вдається до розуму доти, доки їй служать звичка та інстинкт. Там, де немає змін і потреб у змінах, розум гине. Тільки ті істоти володіють ним, які стикаються з різноманітними потребами та небезпеками.

— Але подорож у часі суперечить здоровому глузду! — А що таке здоровий глузд? - Запитав Мандрівник у Часі.

Якщо люди люблять один одного, то чи не все одно, чим викликане це кохання?

Сила чоловіка та ніжність жінки, сім'я та поділ праці є лише жорстокою необхідністю століття, керованого фізичною силою.

Для мене майбутнє невідоме, повне загадок і тільки де—не—де освітлено його дивовижною розповіддю. І я зберігаю у втіху дві дивні білі квітки, засохлі і бліді, з крихкими пелюстками, як свідчення того, що навіть у той час, коли зникають сила і розум людини, вдячність і ніжність продовжують жити в серцях.