Машина часу

Ви робите помилку, кажучи, що не можна рухатися у Часі. Якщо я, наприклад, дуже яскраво згадую якусь подію, то повертаюся на час її скоєння і ніби подумки відсутній. Я на мить роблю стрибок у минуле. Звичайно, ми не маємо можливості залишитися в минулому на будь-яку частинку Часу, подібно до того, як дикун або тварина не можуть повиснути в повітрі на відстані хоча б шести футів від землі. Щодо цього цивілізована людина має перевагу перед дикуном. Він всупереч силі тяжіння може піднятися на повітряній кулі. Чому ж не можна сподіватися, що зрештою він зможе також зупинити або прискорити свій рух за Часом чи навіть повернути у протилежний бік?

Ми постійно уникаємо цього моменту. Наше духовне життя, нематеріальне і не має вимірів, рухається з рівномірною швидкістю від колиски до могили за Четвертим Виміром Простору — Часу.

Всі наші почуття та здібності знаходять свою гостроту тільки на точилі праці та необхідності.

Там, де немає змін і потреб у змінах, розум гине.

При світлі зірок усі турботи і прикрощі земного життя здалися мені нікчемними. Я подумав про те, як вони нескінченно далекі, як повільно рухаються з невідомого минулого до невідомого майбутнього.

Злий і втомлений, я опустився на землю, але нетерпіння не давало мені довго сидіти на місці, я був надто діяльною людиною для невизначеного очікування. Я міг роками працювати над вирішенням якоїсь проблеми, але сидіти в бездіяльності двадцять чотири години було понад мої сили.

Мені здавалося спочатку, що вона відчувала до мене лише просту дитячу прихильність, і лише потім, коли було вже надто пізно, я ясно зрозумів, чим я став для неї і чим стала вона для мене.

Цивілізація, що розвивалася, представлялася йому у вигляді безладного нагромадження матеріалу, який врешті-решт повинен обрушитися і задавити будівельників. Але якщо це і так, все ж таки нам нічого не залишається, як продовжувати жити.

Ми забуваємо про закон природи, що свідчить, що гнучкість розуму є нагородою за небезпеку і мінливість життя. Істота, яка живе в досконалій гармонії з навколишніми умовами, перетворюється на просту машину. Природа ніколи не вдається до розуму доти, доки їй служать звичка та інстинкт. Там, де немає змін і потреб у змінах, розум гине. Тільки ті істоти володіють ним, які стикаються з різноманітними потребами та небезпеками.

— Але подорож у часі суперечить здоровому глузду! — А що таке здоровий глузд? - Запитав Мандрівник у Часі.