Майстер і Маргарита

Найцікавіше в цій брехні те, що вона - брехня від першого до останнього слова.

— До речі, цей, — тут Фагот показав на Бенгальського, — мені набрид. Сунеться весь час, куди його не питають, хибними зауваженнями псує сеанс! Що б нам таке зробити з ним?

Кохання вискочило перед нами, як з-під землі вискакує вбивця в провулку, і вразила нас одразу обох! Так вражає блискавка, так вражає фінський ніж!

Кожен прикрашає себе як може.

Мене зламали, мені нудно, і я хочу до підвалу.

Ніколи й нічого не просіть! Ніколи і нічого, і особливо у тих, хто сильніший за вас. Самі запропонують і самі все дадуть!

... навіть будучи абсолютно вільною і невидимою, все ж таки і в насолоді потрібно бути хоч трохи розсудливою.

Нічого не може бути гаже, ніж коли гість, що приїхав першим, микається, не знаючи, що йому зробити, а його законна мегера пошепки пиляє його за те, що вони приїхали раніше за всіх. Такі бали треба викидати на смітник, королева.

Я побіг у комору, врятував сьомгу. Я побіг у кухню, врятував халат.

Королева... вухо спухне... Навіщо ж псувати бал спухлим вухом?... Я говорив юридично... з юридичної точки... Мовчу, мовчу... Вважайте, що я не кіт, а риба, тільки лишіть вухо.