Мефодій Буслаєв. Скляний страж

"Так вийшло" - з цієї фрази вийшов би чудовий епіграф до будь-якого людського життя.

Тупо і нездорово любити того, хто тобі навіть і не друг, кому ти просто по-людськи не довіряєш.

Багатослівність – форма ввічливої ​​істерики.

На жаль, щоб людина щось зрозуміла, вона повинна обпектися, і не раз. Розуміння приходить лише через біль та страждання. Розуміння ж, не підкріплене болем, нестійке та скороминуще.

Коли очі спрямовані у небо, у яких відбивається небо. Коли дивляться на болото – відбивається болото. Наша воля та вибір у тому, куди очі звернути. Приведи трьох друзів у музей – один побачить картину, інший – гарненьку дівчину, а третій – що у охоронця шкарпетки різного кольору.

Щастя як шоколад. Треба їсти його разом, а то й шоколаду перехочеться, і зуби стануть того кольору, коли усміхнешся тільки мамі та зубному лікареві.

Коли людина вважає, що має бути прощена, вона робить одну й ту саму помилку нескінченно. Це закон. Прощення - це каяття. До глибин. Тільки воно згладжує.

Серцеву лавку закрито у зв'язку з тотальною переоцінкою цінностей.

Який жах! Такі речі не спускаються! Треба йому помститися! Давай дочекаємось зими і підмовимо його лизнути язиком залізяку?

Як тільки людину перестає радувати живе, вона стає мертвою.