Рита Хейуорт, або Втеча із Шоушенка

Я був чесною людиною. Мені достатньо було сісти до в'язниці, щоб я став злочинцем.

- Воно того варте? Два тижні у ямі? - Найлегший термін... - Брехня! У ямі легко не буває. Там тиждень триває як рік. Це точно. — Зі мною був містер Моцарт. — Тобі дозволили взяти із собою програвач? - Він був тут (показує на голову) і тут (показує на серце). Краса музики, її відібрати не можна. На вас музика так не діє? — Ну, я в молодості грав на губній гармошці. Потім втратив інтерес. Тут від цього немає користі. — Тут від цього величезна користь. Тобі це потрібно, щоб не забути... — Не забути? - Не забути, що у світі є місця, висічені не з каменю. Те, що в тобі є те, до чого не дістатись... Те, що не чіпатимуть. Це лише твоє. Розумієш? І нічиє більше. Тільки твоє. - Про що ти говориш? — Про надію...

Ось де я хочу жити до кінця свого життя. Тепле місце без спогадів.

У тисяча дев'ятсот шістдесят шостому році Енді Дюфрейн втік із в'язниці Шоушенк. Від нього залишилися тільки брудні ганчірки, шматок мила і старе кайло, стерте майже вщент. Пам'ятаю, я подумав, що такою штукою можна прорити тунель за шістсот років. В Енді на це пішло менше двадцяти років.

Господи! Це чудо! Людина розчинилася в повітрі, мов туман на вітрі! =============== Господь показав нам диво! Людина зникла, як перд на вітрі!

Знаєш, що мексиканці говорять про Тихий океан? Кажуть, що він не пам'ятає.