Щоденник письменника

Я не хочу бути праведним – бо я зраджую сам собі, Я не хочу бути грішником – бо я ні в чому не винен, І я не хочу вибирати – бо почуття однаково сильні.

Без зародків позитивного і прекрасного не можна виходити людині в життя з дитинства, без зачатків позитивного і прекрасного не можна пускати покоління в дорогу.

Немає людини, готової повторювати частіше російської:«яка мені справа, що про мене скажуть», або:«зовсім я не дбаю про спільну думку» — і немає людини, яка б більше російської (знову-таки цивілізованої) більше боялася, більше тремтіла спільної думки, те, що про нього скажуть чи подумають. Це відбувається саме від глибоко в ньому затаївшегося неповаги до себе, при неосяжному, зрозуміло, зарозумілості і марнославстві. Ці дві протилежності завжди сидять майже у будь-якій інтелігентній російській і для нього ж першої і нестерпні, так що кожен з них носить як би«пекло в душі».

Без віри в свою душу та її безсмертя буття людини є неприродним, немислимим і нестерпним.

Милі, добрі, чесні (все це є у вас!), куди ж це ви йдете, чому вам така мила стала ця темна, глуха могила? Дивіться, на небі яскраве весняне сонце розпустилися дерева, а ви втомилися, не живучи.

Я люблю, блукаючи вулицями, придивлятися до інших зовсім незнайомих перехожих, вивчати їхні обличчя та вгадувати: хто вони, як живуть, чим займаються і що особливо їх у цю хвилину цікавить.

Перш ніж проповідувати людям:«як їм бути», покажіть це на собі. Виконайте на собі самі і всі за вами підуть.