Сповідь колишньої послушниці

Віктор Гюго, Достоєвський, Островський, Пушкін та якась фантастика. Чоловікам і послушницям Матуся не благословляла читати жодну художню літературу, тільки житія святих і настанови отців, тому книжки доводилося ховати від сестер. Якби мене хтось застукав з такою книгою, мені й Машам дуже дісталося б.

Завжди побоюються тих, хто прагне панувати над душами. Що вони роблять із тілами?

Чим більше часу людина живе в монастирі, тим важче йому піти, оскільки сама особистість людини занурюється в це середовище: з певними емоціями, переконаннями, світоглядом, стосунками. Життя«у світі», якщо воно було, поступово забувається, стає чимось нереальним.

...«культ особистості матінки», що підмінив тут віру в Христа і на якому все тут ґрунтується. Убога трапеза сестер і дітей, що складається головним чином з пожертвуваних прострочених продуктів, де навіть у скоромний день рідко буває риба або молочні продукти, і про матусині розкішні обіди, про невпинну роботу без відпочинку, про ці заняття, що вимотують душу, про сестер, які від такої життя втрачали свідомість, і звичайно ж — про туалетний папір! Точніше, про її відсутність.

Через тиждень після приїзду у мене забрали паспорт, гроші та мобільний телефон кудись у сейф. Традиція дивна, але так роблять у всіх наших монастирях.