Таня Гроттер та черевики кентавра

Кров блакитна, а сама синя!

Якщо я не зустріну її в цьому житті, я зустріну її через десять життів. Але я все одно її зустріну. Заради цього варто чекати.

Мені оранжево все, що не фіолетове!

Одна і та сама цегла двічі на голову не падає, хоча буває, коли на одні й ті самі граблі деякі люди наступають все життя.

Життя як поштовий диліжанс. Люди сідають у нього, якийсь час їдуть разом, звикають один до одного. А потім рано чи пізно кожен виходить на станції. Двері диліжансу грюкають, і він їде. А ті, що розлучилися, ніколи більше не зустрічаються. Принаймні, у цьому диліжансі. Але хто сказав нам, що цей диліжанс останній? Можливо, десь там, за обрієм цього світу буде ще один.

Втратити ілюзію завжди особливо нестерпно в той момент, коли ти готовий до неї остаточно повірити.

Минуле померло, майбутнє не настало. Ти ж ідеш по вузькому гребеню сьогодення між прірвою минулого і прийдешнього, хилившись то в один бік, то в інший. Лезо бритви в порівнянні з цим гребенем видалося б широким проспектом. Це і є життя.

Запам'ятай раз і назавжди, дитинко! Я ніколи не брешу! Я творчо імпровізую!

Мені мама завжди говорила, що чоловік повинен бути трохи красивішим за мавпу і трохи багатшим за Рокфеллера.

Те, що ми вважаємо, і те, що є насправді різні речі.