Тихий Дон

Як пахне волосся у цих діточок! Сонцем, травою, теплою подушкою та ще чимось нескінченно рідним. І самі вони – це тіло від плоті його, – як крихітні степові птахи…

Травою заростають могили, — давністю заростає біль. Вітер зализав сліди тих, що пішли, — час залиже і кров'яний біль, і пам'ять тих, хто не дочекався рідних і не дочекається, тому що коротке людське життя і не всім нам судилося витоптати трави...

Молоде щастя завжди незряче.