Як розвіяти нудьгу?

– Тоді нам праворуч. «Ну, так, ти ж у нас романтик, ліворуч не ходиш…»

- Тут справа не в даху, а у погляді, в голосі. На якийсь момент я навіть забув, що розмовляю з темним… – обережно помітив Аліра. - Щось з ним трапилося, через що він вирішив нам допомогти. І ця мова про його князя. Особливо те місце про наставника. Може, він був учнем? Ні, я зараз точно ображусь… всього лише учень… – Тоді до чого тут фраза про життя? - У розмову втрутилася ельфійка. - Щось мені підказує, що ми маємо справу зі спадкоємцем Темного Князя, причому спадкоємцем, який розчарувався у своєму батькові. Ого! А мене збільшили! Тепер я вже свій власний син. Чи не так, кумедно?

- Габріель, тобі має бути соромно! - чернець докірливо подивився на мене, що підвиває від сміху, і почав допомагати ельфійці обтрушуватися. – Мені соромно, – погодився я. - Але й смішно. Соромитися можна про себе. А іржати краще вголос!