Занепад мистецтва брехні

Огидна, нездорова звичка говорити правду, перевіряти на істинність все, що чуєш, без вагань заперечувати людям, які набагато молодші.

Природа сповнена добрих намірів, але, як сказав Аристотель, вона може їх виконати.

Маска, яку люди носять у суспільстві, завжди цікавіша, ніж особа, яка ховається за нею.

Речі існують остільки, оскільки ми їх бачимо, а що і як ми бачимо залежить від Мистецтв, що вплинули на нас. На щось дивитися і це щось бачити абсолютно різні речі. Щось починає існувати тоді і лише тоді, коли нам стає видно його красу. Зараз люди бачать тумани, але не тому, що тумани існують, а тому, що поети та художники навчили їх загадковій красі подібних явищ. У Лондоні, можливо, бувало туманно вже сотні років. Насмілюсь стверджувати, що так це й було. Але цього ніхто не бачив, тому нам нічого про це невідомо. Туманів не існувало, поки їх не винайдено. У наші дні, треба сказати, тумани доводять до крайності. Де освічений схоплює художній ефект, неосвічений схоплює застуду.

Пан Раскін якось сказав, що герої романів Джорджа Еліота є ошметками на підлозі Пентонвільського омнібуса; так ось герої пана Золя куди гірші. Їхні чесноти за рівнем своєї тужливості перевершують їхні гріхи.

Якби Природа була зручна, людство ніколи не винайшло б архітектуру, а я особисто віддаю перевагу будинку відкритому простору. У будинку ми відчуваємо власну пропорційність. Тут все підпорядковане нам, нашим смакам та цілям. Егоцентризм, настільки необхідний людині відчуття власної гідності, цілком породжений кімнатним життям. Зовні людина стає абстрактною і безособовою, індивідуальність зовсім покидає її.