Атос

— Те, що ти бачив... — Я не бачив нічого, бо весь ранок був тут, отже, просто не міг нічого бачити, ясно? Повірити не можу, що ти спав із королевою! - Ти ж нічого не бачив!

— А скільки ж у нас мушкетів? - Чотири! - А скільки шпаг? - Чотири! - А скільки нас? Атос? - Я! - Портос? - Я! - Араміс? - Я! - І Д'Артаньян! Один за всіх та всі за одного!

Минуле ніколи не вмирає.

— Атосе, вона мені сказала, що я її ніколи не забуду. Це правда? — Так, мій бідний Д'Артаньян, це правда. — І як тепер жити? - Так і живіть. — А якщо в мене не вистачить сили? — Вистачить.

Один за всіх та всі за одного!

А скажуть... скажуть, що нас було четверо.

— Портос, на мою думку, Ви досить багаті для того, щоб знову шукати пригод. — Так, я багатий. Але людина вже так влаштована, що їй завжди чогось не вистачає. — Чого ж вам не вистачає? — Чесно кажучи, зовсім небагато. Баронський титул. — А. Щоправда, я й забув.

Людині з добрим серцем буде нелегко у брудному світі політики.

Потрібні Парижу гроші, Селяві, А лицарі йому потрібні тим більше. Але що таке лицар без кохання? І що таке лицар без удачі?

— Цікаво, що чекає на нас попереду? — Це не має значення. Якщо ми будемо приймати всі виклики так само, як завжди. Якщо ми будемо сповнені пристрастей, а наші серця будуть вірні тому, що нам дорого. Сміливості, скільки б на ворогів нас не чекало. Віри в те, що темрява обов'язково зміниться світлом. — А кохання? — Понад усе.