Джокер

— Цій пташці, хано. Що ж, дитино, тільки ти і я. - Я готова.

— Запитання... Ти помреш за мене? - Так. - Занадто просто. Чи будеш ти жити для мене? - Так. — Обережно, ніколи не вимовляй цієї клятви, не подумавши. Пристрасть призводить до поступок, а поступки до підпорядкування. Ти хочеш цього? - Хочу. - Скажи це. Скажи це. Скажи це. Проси, проси, проси... - Прошу. — О боже мій, як ти... яка ти гарна.

Я покажу тобі. Коли в них закінчаться гроші, ці цивілізовані люди з'їдять одне одного. Я не монстр. Я бачу їх наскрізь.

Психа? Може, пошматувати тебе на дрібні шматочки і згодувати твоїм псам, га? Тоді подивимося, наскільки вірним є голодний пес.

Ми живемо в суспільстві, де честь лише далекий спогад.

Ви не впадаєте у депресію? Знаючи, наскільки ви все-таки самотні?

— Що ти збираєшся робити зі своєю часткою? - У мене прості запити. Я люблю динаміт, збройовий порох та бензин. — Знаєш, що між ними спільного? Вони дешеві.

— Лікарю Квінзелю, я живу заради цих хвилин з тобою. Що таке? — Я принесла вам кошеня. - Як зворушливо.

- Привіт, Бетмен! Злови свого найлютішого ворога! — Супермен — мій найлютіший ворог. — То він зовсім не злий! — Ну, що ж... У такому разі, лиходія поки що немає. Я просто воюю з кількома людьми. Люблю битися.

Як щодо фокусу? Я примушу цей олівець зникнути! Та—дааам... Він випарувався!