Джокер

У Гордона є плани, у мафії є плани, поліція має плани…вони планувальники. Планувальники завжди намагаються контролювати свої тісні світи. Я не планувальник, я намагаюся показати їм, наскільки жалюгідні їхні спроби контролювати все.

А що ти нервуєш? Через шрами? Сказати, звідки вони? Іди сюди, дивись на мене. У мене була дружина, вродлива! Як ти! Вона казала мені, що я надто сумний. Що мені потрібно більше посміхатися, вона була гравцем, і заборгувала великим акулам, одного разу вони їй порізали обличчя, у нас не було грошей на операцію, її це вбивало. Я лише хотів, щоб вона знову усміхнулася, я хотів, щоб вона знала, що мені начхати на шрами, тому я вставив лезо собі в рот, і зробив це, сам із собою. І знаєш, що? Вона не могла мене бачити, вона пішла. Тепер я бачу всю іронію, тепер завжди усміхаюся.

Я схожий на людину, яка має план? Ти знаєш хто я? Я пес, що біжить за машиною — я не знав би, що робити, якби наздогнав, так що я просто роблю і все.

А я не уб'ю тебе, бо з тобою дуже весело.

Вас тільки гроші турбують. Це місто заслуговує на кращих злочинців, і я їх йому дам.

Не кажи, як усі, ти не такий. Хоч і хочеш бути ним.

З голови починати не можна — жертва швидко втрачається, не встигає зрозуміти, що сталося з нею.

Для них ти просто псих, як я. Зараз ти їм потрібен, а набриднеш - вони тебе викинуть, як прокаженого. Їх принципи, їх кодекс — лише слова, забуті за першої небезпеки. Вони такі, якими світ дозволяє їм бути.

Якщо вмієш щось, не роби цього безкоштовно.

Я не хочу тебе вбивати! Що я без тебе робитиму? Знову обкрадати мафію? Ні, ні. Ні. Ні, ти... доповнюєш мене.