Елліот Алдерсон

— Ти не справжній, не справжній... — А ти що? Вони справжні? Ти подивися на них, подивися, наш світ грунтується на фантазії, штучні емоції в таблетках, психологічна війна у вигляді реклами, хімікати в їжі, що змінюють свідомість, промивання мозку за допомогою ЗМІ, штучні теплиці в соціальних мережах. Ну! І що з цього справжнє? З початку століття ми не бачили нічого справжнього, ми відключили все. Витягли батарейки, закусили пачкою ГМО, а потім викинули залишки в смітник людської жадібності, що постійно зростає. Наші будинки належать корпораціям, заснованим на стрибках по дисплеях у двійкових числах, що вганяють людствоще небачену досі сплячку. Прийде копатися дуже довго перш ніж ти доберешся до чогось справжнього. Ми живемо в царстві нісенітниці, і ти прожив у ньому занадто довго, тож вистачить говорити, що я не справжній. Котлета в твоїй дупі нереальніший за мене. Для тебе, Елліот, я цілком справжній.

Тільки так можна захистити себе, не показувати свій вихідний код, відгородитись, створити лабіринт, в якому мене ніхто не знайде.

Раптом те, що ми бачимо, не справжній світ, а лише здогад нашого розуму? Що якщо ми бачимо лише спотворене зображення, яке нам ніколи до кінця не розібрати?

Хочеш сказати, що це не життя? А що такого, повторювати ті самі завдання, навіть не замислюючись? Хіба не всі так живуть, тим самим? Вічно дивляться свої серіали, п'ють пігулки. Хіба не одноманітність приносить комфорт?

Подумай, Білле. Якщо ти помреш, кому буде діло? Кому до того буде справа? Так, вони поплачуть день, але давай начистоту: всім начхати. Ті небагато, кому буде належати сходити на похорон, зазнають лише роздратування і намагатимуться звалити скоріше. Ось хто ти такий. Ось що ти таке. Ти нічого не означає ні для кого. Подумай про це, Білле.

Секрет мого успіху – я шукаю в людях найгірше.

Якщо чесно, мені не варто його ненавидіти. Він хороший. Він надто тупий, щоб бути поганим.