Фродо Беґгінс

— …Ми ніби в легенді опинилися, містере Фродо, в одній із тих, хто бере за душу. У ній стільки страхів і небезпек, часом навіть не хочеться дізнаватися кінець, тому що не віриться, що все скінчиться добре. Як може все стати, як і раніше, коли все так погано?! Але наприкінці все минає... Навіть самий непроглядний морок розсіюється! Настає новий день! І коли засвітить Сонце, воно світитиме ще яскравіше! Такі великі легенди врізаються в серце та запам'ятовуються на все життянавіть якщо ти чув їх дитиною і не розумієш, чому вони врізалися... Але мені здається, містере Фродо, я розумію. Зрозумів тепер... Герої цих історій сто разів могли відступити, та не відступили! Вони боролися! Тому що їм було, на що спертися... — На що ми спираємось, Сем? — На те, що у світі є добро, містере Фродо! І за нього варто боротись.

— Жаль Більбо не вбив його колись була можливість. - Шкода? Жалість зупинила руку Більбо. Багато хто з тих, хто живе, гідний смерті, і багато хто з померлих — життя. Ти можеш повертати життя, Фродо? Тоді не поспішай засуджувати на смерть. Навіть наймудрішим не дано пробачити все. (Багато з тих, хто живе, заслуговують на смерть, багато хто з мертвих були гідні жити. Тому не будь швидким у судженнях щодо життя і смерті: навіть наймудріша людина може помилятися.)