Хюррем Султан

Я падатиму, падатиму, і падатиму... Але коли я встану — упадуть усі.

— А якщо я хочу, щоб це кохання вже закінчилося? — Вона закінчиться, тільки коли я помру…

— У дитинстві я ходила босоніж. Матінка казала: пройдися босоніж і вся туга і біди підуть. Земля дарує людині добро і радість. Мені здається, вона мала рацію. — Вона мала рацію. Тільки земля дає нам справжній спокій. Але ось тільки де цей спокій шукати: на землі чи під землею?

Молодість – це книга. Ми її прочитали і вона закінчилася.

— Чому в тебе на очах сльози? — Просто… Знаєш… Мені страшно.

Я тільки заради тебе з моря вийшла. Це все твоє. Губи, Очі та Серце.

То серце не зрозуміє печалі безвихідної, Якому дивитись на радості завгодно. Я не звинувачую тебе, як здавна йде: Про тих, хто ув'язнений, не думає вільний.