Наталі Андерсон

Я буду з тобою, поки ти житимеш. Мені начхати, скільки залишилося часу. Повернися, придурок! (Я буду з тобою, поки ти не вмієш. І мені не важливо, скільки у нас часу. Ти зрозумів мене, тупий бовдур?)

Мені все одно де ти будеш через рік, для мене не важливо, якщо ти божевільний, боже, я просто хочу бути з тобою, але я не розумію, що ти робиш, все здається таким безглуздим, просто безглуздим, але коли я з тобою все не так, не знаю чому...

— Вибач, я ще поплачу. - Правильно. Тобі треба плакати по мені, ти дуже рано мене здала. Я все прочитав.

— Прокинься, Наталі. Ти не бачиш, що сталося? У тебе було чудове життя, у мене — лайнове. Я ненавидів тебе за мужність. Я хотів опустити тебе, я хотів зробити тебе такою ж жалюгідною, як і я сам, що точно я й зробив. Як тобі таке прощай? — Досить шкода.