Оповідач

Це перехід із поста на пост. Показ фільму триває, а глядачі й не підозрюють у тому, що сталося.

Я знайшов волю. Втрата будь-яких надій була свободою.

- Ти - симулянтка! Ти не вмираєш! — Вибач?

[Оповідач витягає з рота зуб, що випав] - Чорт. - Гей, і Мона Ліза потихеньку руйнується.

— Я ніби всаджую кулі між очей кожної панди, яка не хоче трахатись заради порятунку виду. Я хотів відкрити клапани танкерів і загадити всі французькі пляжі, які я ніколи не побачу. Я хотів дихати димом. - Що за справи, псих? — Я відчував, що руйную щось гарне.

Мені знову 6 років, батьки передають через мене повідомлення один одному.

Війни тривали, спустошувалась Річ Посполита, спустошувалась Україна. Ненависть оселилася в серцях і отруїла братську кров.

Подібно Дон Кіхоту, вона боролася з невтомним млином людського горя. Ця безнадійна битва безповоротно поглинула її життя.

Я біг... Поки м'язи не стало палити вогнем, а кров не стала їдкою, як кислота... І тоді... Я побіг далі...

Після бійки решта у твоєму житті стає приглушеним. Ти можеш впоратися із чим завгодно. (Після бою шумовий фон життя стає приглушеним. Тобі все під силу.)