Амелі (Le Fabuleux Destin d’Amélie Poulain)

Жінка чахне без кохання, як квітка без сонця.

Літературні критики – це кактуси, у них одні колючки, а письменники – птахи, у них лише пір'я.

Жебрак із собакою сидить на вокзалі. Йому простягають гроші. Він : — Ні, дякую. У неділю я не працюю.

Не знаю, брюнетка чи блондинка, але точно не руда. Хоча...

Подібно Дон Кіхоту, вона боролася з невтомним млином людського горя. Ця безнадійна битва безповоротно поглинула її життя.

Коли хтось показує пальцем на небо, лише дурень дивиться на палець.

У дитинстві тягнеться час, а потім — бац! — і тобі вже п'ятдесят і іржава коробочка — єдиний спогад.

Скільки років я малюю цю картину... і єдиний персонаж, який залишився для мене загадкою, — це дівчина зі склянкою води. Вона в центрі, а думки її десь витають.

... їй легше придумати дружбу з кимось, кого немає, ніж налагоджувати стосунки з оточуючими?

Люди дізнаються прогноз погоди лише для того, щоб дізнатись, коли буде вітер змін.