Чорний обеліск (Der schwarze Obelisk)

Що фальшиве, а що справжнє, відомо тільки богові. Але коли він справді бог, то для нього не існує фальшивого й справжнього. Все — бог. Фальшиве було б лише те, що існувало поза ним. Але коли щось може бути поза ним або проти нього, то це якийсь обмежений бог. А обмежений бог — то не бог. Отже, або все справжнє, або немає ніякого бога.

Ті, хто вважає себе справедливими, особливо безжалісні.

Коли людина у відчаї, вона легше йде назустріч пригоді.

Питаючи стаєш розумніший.

Кохання немає гідності.

Минає багато часу, поки людина перестане реагувати, навіть якщо вона реагує вже чисто механічно, як жаб’яча лапка на електричний струм. І тільки коли ти вже остаточно розлучаєшся з кимось, тебе починає цікавити все, що його стосується. Це один із парадоксів кохання.

Погане чи добре, а життя завжди є життям — людина помічає це аж тоді, коли її змушують ним ризикувати.

— Чому не всі люди щасливі, Рудольфе? — шепоче вона.
— Мабуть, тому, що богові інакше було б нудно.
— Ні, — швидко заперечує Ізабелла, — не тому.
— А чому ж?
— Тому, що він боїться.
— Боїться? Чого?
— Коли б усі стали щасливі їм більше не треба було б бога.

Але такий уже, мабуть, плин життя — коли ми, нарешті, справді чогось навчаємось, тоді ми вже надто старі, щоб скористатись своєю наукою, і так триває далі, хвиля за хвилею, покоління за поколінням.

Багато людей чесні й добрі, коли їм погано, а коли стає краще, вони робляться нестерпними.