Христина

Я думаю, у кожного або в кожної є щось подібне до гнойової лопати, якою в моменти стресів і неприємностей ви починаєте копатися в собі, у своїх думках і почуттях. Позбудьтеся її. Спаліть її. Інакше вирита вами яма досягне глибин підсвідомості, і тоді ночами з неї виходитимуть мерці.

Це поблизу, неподалік. Можливо, ззаду, а може, збоку. Відчуваю шкірою, воно десь поруч, І завмираю з невидячим поглядом. Але розрізнить навіть дурень кривий, Щось погане трапиться зі мною.

Я думаю, що бути батьком — це частково намагатися вбити свою дитину.

У книгах, які я давно звернув увагу на це, письменники завжди зображують своїх героїнь з якимось нехай невеликими, але недоліками; можливо, вони думають, що справжня краса є стереотипом, або їм здається, що той чи інший маленький порок робить леді більш реалістичною. Мовляв, вона була б красунею, якби не надто довга нижня губа, або не надто гострий ніс, або, скажімо, плоскогруддя. Щось таке завжди є.

Я знав одного хлопця, у нього був такий поганий характер, що якщо залити йому в горло окріп, він помочиться кубиками льоду.