Той самий Мюнхгаузен

Ну, не змінюватися ж мені через кожного ідіота!

— Поясніть суду — чому двадцять років усе було добре, і раптом така трагедія? — Вибачте, пане суддя, двадцять років тривала трагедія і тільки тепер все має бути добре!

— Ви ж дозволяєте розлучатися королям. — Ну, королям, в особливих випадках, як виняток, коли це потрібно, скажімо, для продовження роду. — Для продовження роду потрібне зовсім інше.

— Ну, скажи щось на прощання! - Що сказати? - Подумай. Завжди знайдеться щось важливе для такої хвилини. — Я… Я чекатиму на тебе! - Не те! - Я... Я дуже люблю тебе! - Не те! - Я буду вірна тобі! - Не треба! — Вони поклали сирий порох, Карле! Вони хочуть завадити тобі, Карле! - Ось.

— Ну, що ви скажете, пане бургомістр, про людину, яка щодня вирушає на подвиг, наче на службу? — Я сам служу, пані. Щодня до дев'ятої ранку я мушу йти до мого магістрату. Я не скажу, що це подвиг, але взагалі щось героїчне у цьому є!

— А хіба ніч? — Ніч. — І давно? — З вечора.

— Ти не забув, що через півгодини розпочнеться процес розлучення? — Він почався давно. Того дня, коли я побачив тебе.