В очікуванні дива (В ожидании чуда)

Коли ви всім потрібні, з вас здувають пил, а як тільки зробили свою роботу, будьте ласкаві, пройдіть на горище. А так хочеться бути комусь потрібним.

Чому так часто ми залишаємо на потім найважливіші слова та визнання? Сподіваємося, що завжди встигнемо їх сказати. А може, треба говорити тоді, коли рідна людина поруч, а не чекати на особливий момент. Адже може статися так, що потім їх просто не буде кому говорити.

Іноді мені здається, що в той момент, коли Бог роздавав щастя, я стояла в якійсь іншій черзі — за хлібом чи там за ковбасою, але точно не за тим, за чим треба було стояти. Що я могла купувати на той момент? Сама не знаю! Але це напевно були не довгі ноги чи струнка талія. Дуже часто я ловлю себе на думці, що всі слова з часткою«не» — це про мене: невисока, некрасива, нещаслива.

Пам'ятаєш, я сказала, що найважливіше навчитися вірити, а ти помовчав і відповів, ні, важливіше всього навчитися прощати.