Вікінги

Твій драккар лежить на дні, Серце полум'ям горить. І прохолодні води у морі, Але душа не знає горя. День прийде, настане година. Смерть чекає на кожного з нас!

Влада завжди небезпечна. Вона вабить найсильніше, і найсильніше розбещує.

— Місяць це жінка. Це правда. Але цій жінці не можна вірити. Вона хитра. Вона зводить чоловіків з розуму. Вона обіцяє їм любов і прихильність, але потім забуває про це, обманює їх, зраджує їм і йде з кимось іншим. Розумієш, що я думаю? — Ти думаєш, що мені не можна вірити. Що мої обіцянки нічого не варті. Що я буду мінливий, як Місяць. — На мій досвід, таке трапляється. - Але якщо ти вб'єш мене зараз, ти відмовиш собі в задоволенні довести свою правоту. — Хеахмунде, я не хочу виявитися правим. Я хочу вірити тобі. Хочу вірити, що у цьому світі є той, хто ніколи не бреше, не зраджує і не хитрує. Той, хто завжди благородний. — Це я, Іваре. Ти можеш мені вірити. - Побачимо.

Ми не можемо боротися з усіма. Нам треба співпрацювати, треба створювати союзи, як робили боги. Це шлях вперед.

Я не зраджу вас. Я не зраджу Париж. І я не зраджу свою дружину.

Знов і знову мудреців чіпає краса. І вони страждають від кохання. Щасливі дурні, які залишаються байдужими та вільними.

— Вони дикуни, язичники! Вони нічиє життя не цінують. — Я сумніваюся в цьому. Ми християни, але нещодавно ми теж були язичниками. І коли ми були язичниками, ви думаєте, ми не надавали значення турботі про наших родин, наших дітей?

Ніколи не піддавайся впливу інших людей, особливо таких, як я. Завжди думай своєю головою і роби так, як вирішив.

— Що в тебе в руці? — Книга... Євангеліє від Святого Івана. Я… я хотів би зберегти її. — З усіх скарбів ти хочеш це залишити? — Так. — Хм. Чому? — Бо без слова Господнього настане пітьма.

Ти вважав себе слабким і суперечливим, але для мене ти завжди був безстрашним, бо ти наважився спитати.