Вікінги

— Що сталося з тобою, Лагерто? - Я майже померла, але відродилася. — Ти була між життям та смертю? Чому це тебе навчило? — Я зрозуміла лише те, що все життя — це страждання. І цього не уникнути – ось правда. Важливо те, як ми справляємося з цими стражданнями, як справляємось із правдою. — Як мені сказати дітям, що життя сповнене страждань? — Вони самі це зрозуміють.

Влада завжди небезпечна. Вона приваблює найгірших і розбещує найкращих. Я ніколи не просив про владу. Влада дається лише тим, хто готовий схилитися, щоб її підібрати.

Говорять, що чоловіки більше люблять своїх синів. Але чоловік може ревнувати до синів, а дочка завжди буде світлим промінцем у його житті.

Яка розумна людина не боятиметься селянина, який став королем?

Чоловіки нетерплячі, їм не вистачає смирення. Якщо вони мають владу, вони мають її показувати, інакше їм здається, що вони й немає цієї влади. А жінка чекає народження дитини майже рік, тому вона живе спокійніше та вдумливіше.

Добре вирушати в подорож із мрією та відвагою, але ще краще – зі знанням.

— Ти кривоногий дурень. Ти потрібний нам не менше, ніж потрібний був нашому батькові, а сам вирішив утекти. - Встань і скажи мені це в обличчя.

Просто воїни не показують серця, поки їхні груди не розкриють сокиру.

Людина - господар своєї долі, а не боги. Боги створені людьми, щоб давати відповіді, які вони самі дуже бояться прийняти.

- Куди ти попрямуєш, Флокі? — Куди поведуть мене боги? Але поки я живу і дихаю, ви, сини Рагнара Лодброка, будете в моєму серці.