Фільм

Щодня, кожну годину, навіть, можливо, цієї самої хвилини темні сили намагаються пробити пролом у стінах цього замку. Але зрештою, їхня сильна зброя — це ви. Подумайте про це.

Мій мозок бунтує проти відсутності роботи. Застій згубний.

Я хотів би допомогти всім: євреям, християнам, чорним, білим. Усі ми хочемо допомагати одне одному. Ми так влаштовані. Хочемо жити щастям інших, не їхніми стражданнями. Ми не хочемо ні ненавидіти, ні зневажати. Є місце для кожного. Земля багата і може нагодувати всіх. Життя може бути вільним і прекрасним, але ми збилися з шляху. Жадібність отруїла душі людей, спорудила бар'єри ненависті, призвела нас до страждань і кровопролиття. Ми набрали швидкість, але замкнулися у собі. Машини дають достаток, залишаючи у злиднях. Знання зробили нас цинічними, а майстерністьжорсткими. Ми багато думаємо та мало відчуваємо. Нам потрібні не машини, а людяність. Нам не вистачає майстерності, але ще більше доброти. Без них у житті панує жорстокість і придушується воля. У вас влада для створення щастя! Ви здатні дати цьому життю свободу і красу, зробити її чудовим захопленням.

- Кажуть, ти набираєш команду. — Раз про це стільки кажуть, мабуть, так і є.

У мене є вади, але ностальгія не серед них.

Ти моє серце... а я не можу жити без серця...

Обов'язки держави як броня. Коли ти на нього працюєш, броня захищає тебе. Але носити її важко. Людина втомлюється. Ноша важка. А коли знімеш її, стає легше. А щойно стає легше, людині хочеться бігати, стрибати і щось зруйнувати. Легкість - це добре. Але броні вже немає.

Демони живуть у пеклі, так? Скажіть це їм.

— Нам потрібна ця мавпа? - Ти мене вражаєш, Джонсе. Чи можна так казати про нашу дитину? — Вона така схожа на тебе! Але мозок у неї твої. - Да я помітила. Вона дуже кмітлива.

— Хвилюєшся? - Ні. А ти хвилювалася перед тестом? - М-м, ні. Я була в жаху.