Гаррі Поттер та орден фенікса

— Одна людина не може стільки відчувати відразу — вона розірветься. — Якщо у тебе емоційний діапазон, як у чайної ложки, це не означає, що в нас такий самий.

— Як з Азкабана повернувся, так став ганяти Кікімера туди-сюди, ох, бідна моя пані, що б вона сказала, якби побачила, на що перетворився будинок, всяке лихо живе, скарби викидають, вона оголосила, що він їй більше не син, а він тут, і кажуть, до всього ще й убивця... — Побормочі в мене ще й стану вбивцею!

-... це така зброя. Те, чого в нього ще не було. — Тоді коли він був ще могутній? - Так. — І що ж це за зброя? - не переставав Гаррі, - щось гірше, ніж "Авада Кедавра"? — Досить, — перебила їх місіс Візлі.

Твої страждання доводять, що ти залишаєшся людиною! Біль — доля людська...

Людина вмирає тоді, коли вмирає останній спогад про неї.

— І ти навіть ні на кого з нас не хочеш дивитися! - вигукнула Джіні. — Це не я, а ви все на мене не хочете дивитися! - спалахнув Гаррі. — Може, ви озираєтесь один на одного, але ніяк не потрапите в такт? - припустила Герміона, іронічно піднявши куточки губ.

На світі немає нічого неможливого — річ лише в тому, чи вистачить у тебе хоробрості.

— Що ти робив під вікном, га? - Слухав новини, - мирним тоном відповів Гаррі. Дядько та тітка обмінялися обуреними поглядами. - Новини слухав! Знову! - Вони щодня інші, ось яка штука, - пояснив Гаррі.

Життя нудне без ризику.

— Так, Квірел був чудовий вчитель, — голосно сказав Гаррі, — тільки з одним маленьким недоліком: у нього Волан—де—Морт стирчав із потилиці.