СТАЛКЕР: Тінь Чорнобиля (S.T.A.L.K.E.R.: Shadow of Chernobyl)

— Ну, ось ми і вдома. Тихо як. Це найтишніше місце у світі. Тут так гарно. Тут нікого немає. — Але ж ми тут. — Ну, троє ж людей не можуть за день все зіпсувати...

Свідомість моя хоче перемогу вегетаріанства в усьому світі, а підсвідомість знемагає шматком соковитого м'яса, а чого хочу я?

Боже збережи. Я взагалі рідко думаю — це мені шкідливо.

Ось ви говорили про сенс… нашого… життя… безкорисливість мистецтва… Ось, скажімо, музика… Вона і з дійсністю найменш пов'язана, а якщо й пов'язана, то безідейно, механічно, порожнім звуком, без асоціацій. Проте музика якимось дивом проникає в саму душу! Що ж резонує у нас у відповідь на приведений до гармонії шум? І перетворює його для нас на джерело високої насолоди… І об'єднує… І вражає! Навіщо все це потрібно? І, головне, кому? Ви відповісте: нікому. І… І ні для чого, так. Безкорисливо. Та ні… навряд чи… Адже все, зрештою, має свій сенс… І сенс, і причину…

Мені здається, вона пропускає тих, хто не має жодної надії. Чи не поганих, а нещасних!

Я не знаю, чи правильно я вчинив чи ні...і, напевно, ніколи не дізнаюся. Але я зробив вибір. Сподіваюся, він був вірним.