Фаїна Раневська

Фаїна Георгіївна повернулася додому бліда як смерть і розповіла, що їхала від театру на таксі. — Я одразу зрозуміла, що він лихач. Як він лавірував між машинами, ухилявся від вантажівок, проскакував прямо перед носом у перехожих! Але по-справжньому я злякалася вже згодом. Коли ми приїхали, він дістав лупу, щоб подивитись на лічильник!

Життя це невелика прогулянка перед вічним сном.

— Я не п'ю, я більше не курю і я ніколи не зраджувала чоловікові, бо в мене його ніколи не було. — То що ж, значить, у вас зовсім немає вад? — Загалом, ні. Правда, у мене велика дупа і я іноді трошки прибріхую...

Не лажу з побутом! Гроші заважають мені і коли їх немає, і коли вони є.

— Фаїно Георгіївно, що таке кохання? Раневська подумала й сказала: — Забула. А за секунду додала: — Але пам'ятаю, що це дуже приємне.

— Фаїно Георгіївно, якої ви думки про режисера? — Це уцінений Мейєрхольд.

Я говорила довго і непереконливо, наче говорила про дружбу народів.

Старіти нудно, але це єдиний спосіб жити довго.

Як подолати свій недолік чи погану звичку? Насолодитися ними до огиди.

Старість це просто свинство. Я вважаю, що це невігластво Бога, коли він дає змогу доживати до старості. Господи, вже всі пішли, а я живу. Бірман — і та померла, а вже від неї цього ніяк не чекала. Страшно, коли тобі всередині вісімнадцять, коли захоплюєшся чудовою музикою, віршами, живописом, а тобі вже час, ти нічого не встигла, а тільки починаєш жити!