час

Я люблю ранню осінь. В цей час здається: все ще буде добре.

- Хюррем моя! Веселощі, радість, вічне свято! Мій ясний місяць! Моє світло у пітьмі! Моє сяюче сонце! Моя свічка! Мій помаранче милий! Ніжний та запашний! Володарка душі моєї! Ти мій наставник, друже! Ти пані! Володарка! Центр світобудови! Я твій раб і навіки їм залишусь! — Ти для мене написав? Ти маєш дар великого поета! — Важливо не«хто написав», а той, хто мене надихнув!

А чому ти знаєш, що геніальні люди, яким вірить весь світ, теж бачили примар? Говорять же тепер вчені, що геній схожий на божевілля. Друг мій, здорові і нормальні лише пересічні, стадні люди. Міркування щодо нервової повіки, перевтоми, виродження тощо можуть серйозно хвилювати лише тих, хто мета життя бачить у теперішньому, тобто в стадних людях.

Маленькі каченята плавали в ставку, жовті, мов канарки, а їхня мати, біла-пребіла, з яскраво-червоними лапами, намагалася навчити їх стояти у воді вниз головою. — Якщо ви не навчитеся стояти на голові, вас ніколи не приймуть у хороше суспільство, — примовляла вона і час від часу показувала їм, як це робиться.

… і вічність у нас – одна на двох, і час, і термін, який відміряний кожному – це лише половинка того часу, який тече у нашому спільному з тобою житті.

Якщо взяти наполовину хорошого чоловіка і наполовину хорошу жінку і скласти їх найкращими половинками, вийде одна хороша людина, цілком хороша.

Ніколи не повинна людина недооцінювати себе, бо той, хто зневажає себе, навіки не досягне благополуччя.

Чоловік є істота недосконала, що стоїть нижче будь-якої звичайної жінки.

страх залишав їхні особи, поступаючись місцем злості. І жінки полегшено зітхали, знаючи, що тепер не страшно – чоловіки витримають; і так буде завжди - доти, поки на зміну страху приходить гнів.

Давно не живу планами. Вони не завжди здійснюються, адже в них беруть участь люди, що зриває будь-які гарантії. Ніщо ніколи не йде за планом. Краще вже імпровізація.