Ганна Гавальда

По-перше, я не вмію готувати, а по-друге, мені ніколи нікого не хотілося тримати.

І ось тут він — цей кретинський кретин, цей уявляла, цей бахвал, цей маленький провінційний матадор-горлопан, який душі не чує у своєму величезному мотоциклі, — так-так, він почервонів.

Я ненавиджу школу. Ненавиджу її найдужче на світі. Ні, навіть ще сильніше... Вона зіпсувала мені все життя.

Якщо я п'ю, то п'ю занадто багато, якщо курю, обкурююсь, якщо закохаюся, втрачаю розум, а коли працюю — доводжу себе до знемоги... Нічого не вмію робити нормально, спокійно.

І все зламати, розвернути — із чистого егоїзму? Звичайно ні, хоча...

Я хотів, щоб Земля перестала обертатись, щоб ця ніч ніколи не закінчувалася. Я не хотів з нею розлучатися. Ніколи.

Мені жилося непогано, але щасливий я не був.

- Скажи мені... - Так! - Чому ти завжди одна? - Не знаю. - Не любиш чоловіків? — Приїхали... Якщо дівчина не реагує на твою чарівну чарівність, вона напевно лесбіянка, то ти міркуєш?

Нарешті. Так далеко від усіх! Так близько одне до одного.

Моя двоюрідна бабуся по батькові - вона була російською - часто повторювала: - Ти - як мій батько, все ностальгуєш по горах. — Якими горами, Мушка? - дивувався я. — За тими, яких ніколи не бачив, звичайно!