Петро Павлович Єршов

Ой ви, коні бурі-сиві, Добрі коні златогриві! Я вас, друзі, не пестив. Та який вас біса вкрав? Щоб пропасти йому, собаці! Щоб здохнути в байраку! Щоб йому на тому світі провалитися на мосту!

Хм! Так ось та Цар-дівиця! Як же в казках говориться, - розмірковує стременною, - Що куди червона собою Цар-дівиця, то диво! Ця зовсім не гарна: І бліда-то і тонка, Чай, в обхват-то три вершки; А ноженя-то ноженя! Тьху ти! Немов у курча! Хай кому полюбиться, Я і даремно не візьму!

Але давно вже ведеться мова , Що тільки дурням скарб дається, Ти ж хоч лоб собі розбий, Так не виб'єш двох рублів.

Робити нема чого, доведеться У палаці тобі служити; Будеш у золоті ходити, У червону сукню наряджатися, Немов у маслі сир кататися, Всю стайню мою Я в наказ тобі даю.

Гості! Крамниці відмикайте, Купуйте, продавайте; А наглядачам сидіти Біля крамниць і дивитися, Щоб не було содому Ні давежа, ні погрому, І щоб нікой виродок Не обманював народ!

Місяць скрикнув:«Ах, злодій! Надумався о сімдесят одружитися На молоденькій дівчині! Та я стою міцно в тому — Просидить він нареченим! Бач, що старий хрін затіяв: Хоче натискати там, де не сіяв!

Це бачачи, хитрий спальник, Колишній конюших начальник, Каже собі під ніс: Ні, стривай, молокосос! Не завжди тобі трапиться Так канальски відзначитися, Я ті знову підведу, Мій друже, під біду!